Запоріжжя – споконвічно козацький край, в якому це військове товариство зародилося ще в 16 столітті, а перші козаки з’явилися ще раніше.
Козаки намагалися жити відокремлено, але формально перебували в залежності від держави, яка відвоювала ці території (в різний час це були Російська та Османська імперії, а також Річ Посполита).
Однак, незважаючи на тиск великих сусідів, січ завжди була самодостатньою. Громада жила за власними писаними і неписаними законами. Козаки мали свого отамана, суд, землю, в межах поселення будувалися житла та церкви.
Спосіб життя, традиції та звички запорізьких козаків дивували навіть їхніх сучасників, а зараз, через століття, і зовсім здаються неймовірними.
Ось кілька цікавих фактів про Запорізьку Січ.
Січ чи Кіш?
Часто запорозьку громаду та інші козацькі поселення називали не Січчю, а Кошем. Січчю називали частокіл навколо станиці (від слова “сікти”, “розсікати”), а Кошем – козацький табір, тимчасовий або постійний. Обидві назви були широко розповсюджені.
Де розташовувалась Січ?
Виявляється, що у вільного козацтва не було певного місця перебування – козаки пересувалися по Дніпру. Звичайно, зміна місця проживання була нечастою (протягом трьох століть було збудовано близько десяти укріплень), але кожні 5-40 років козаки змінювали місце дислокації. Місце проживання обиралося залежно від тогочасної військово-політичної ситуації і, як правило, розташовувалося поблизу річкових переправ.
Випробувальний термін
Запорозьким козаком міг стати не кожен бажаючий, адже необхідно було вивчити статут січі (так козаки називали власний регламент) і лише через сім років стати “Випробуваним товаришем”.
Своя мова та прізвища
На Січі існував свій діалект, який називався “козацькою мовою”, і який повинен був вивчити кожен новоприбулий. Після того, як новобранця переводили до “перевірених товаришів”, йому давали нове прізвище, зазвичай утворене від прізвиська – Непейпиво, Мозоль, Борщ, Убей-вовк, Незовибатько.
Курінь і паланка
Курінь був окремим військовим підрозділом козаків, що складався з кількох десятків (у мирний час) або кількох сотень (у воєнний час) бійців. За сучасною класифікацією курінь більше нагадував батальйон. Всього на Січі було близько 38 куренів. Паланка була своєрідним округом або районом у межах Січі.
Рада
На Раді вирішувалися всі важливі питання товариства: проводилися суди, обмірковувалися майбутні військові плани, розподілялися землі та угіддя, обиралися отамани. Рада могла бути січовою, курінною або паланочною, а час проведення кожного чергового засідання був незмінним. Якщо виникали невідкладні справи, що потребували негайного вирішення, то Рада скликалася позачергово.
Безшлюбність
Коли козаки вступали на Січ, вони давали обітницю безшлюбності. Вважалося, що сім’я – головна перешкода для хороброго воїна. Заборонялися не лише незаконні зв’язки, а й плотські втіхи поза сім’єю, тобто мати коханку поза громадою також було заборонено. Єдиним винятком були військові походи; насильство в захоплених містах і селах процвітало.
Грошова емісія
Запорізька Січ не мала потреби в грошах, отримуючи доходи від пограбувань захоплених територій, торгівлі, збору данини з проїжджаючих повз купців. Крім того, козаки, охороняючи кордони від зазіхань ззовні, отримували державне жалування. Крім того, на Січі були добре розвинені виноробство, рибальство і мисливство.
Одяг та зачіски
Запорозькі козаки виділялися серед інших – вони голили голови, залишаючи довгий волосяний покрив. Що стосується одягу, то козаки вважали за краще носити дуже об’ємні атласні шаровари, широкі пояси, чоботи з козячої шкіри, каптани і шапки.
Армія
Військо козаків було добре організоване: озброєння було різноманітним (списи, шаблі, кинджали, гаубиці, гармати, мортири), а сама армія складалася з піхоти, кінноти та артилерії. Існувала сувора ієрархія і численні військові звання. У війську особливо шанували характерника, завданням якого було лікування і наставляння воїнів, а також чаклунство і ворожіння на перемогу.
