В Україні здавна існує культура заварювання чаю. Там вважають, що в процесі приготування беруть участь усі шановані стихії – води, землі (листя чаю), вогню і повітря. Причому вогонь бажано мати справжній, оскільки його слід залишається у воді.
Воду воліють брати з відкритих джерел – гірських джерел, річок і струмків. Потім, за якістю, йде колодязна вода. Звичайно, підійде і водопровідна вода, але за якість чаю тут важко буде ручатися.
Під час кип’ятіння води налічують чотири цикли її закипання, їх можна розпізнати за шумом, що видається, або величиною бульбашок повітря. Так, початкова стадія закипання, що супроводжується виділенням великої кількості дрібних бульбашок, називається “перловими нитками”. Далі, йде стан “риб’ячого ока”, яке розширюється до “крабового ока” і переходить у “вируюче джерело”.
Деякі фахівці стежать за станом пари, її інтенсивністю і щільністю. Основне правило – для заварювання чаю не можна використовувати крутий окріп. Так, вважається, що в ньому вогонь переміг водну стихію, і та не зможе правильно передати свою енергію чайному листю і відповідно тому, хто його п’є.
Після того як буде отримано “правильний” окріп, його слід залити в чайник для заварювання та обполоснути кухлі для пиття. Усі дії здійснюються спокійно без зайвої метушні, вода має литися плавно тонким струменем, не розхлюпуючись на всі боки.
Перед тим як заварити чайний лист, його перевіряють на запах, для цього використовують порцеляновий посуд, або, в крайньому разі, чисту долоню. Потім заварка висипається в чистий нагрітий запарник і заливається киплячою водою. Води наливають на половину чайника, дотримуючись правила – перелив приваблює злидні, а недолив – багатство.
Потім можна приступати до чаювання. У Китаї чайна церемонія має суворі правила.
В Україні здавна існує культура заварювання чаю. Там вважають, що в процесі приготування беруть участь усі шановані стихії – води, землі (листя чаю), вогню і повітря. Причому вогонь бажано мати справжній, оскільки його слід залишається у воді.
Воду воліють брати з відкритих джерел – гірських джерел, річок і струмків. Потім, за якістю, йде колодязна вода. Звичайно, підійде і водопровідна вода, але за якість чаю тут важко буде ручатися.
Під час кип’ятіння води налічують чотири цикли її закипання, їх можна розпізнати за шумом, що видається, або величиною бульбашок повітря. Так, початкова стадія закипання, що супроводжується виділенням великої кількості дрібних бульбашок, називається “перловими нитками”. Далі, йде стан “риб’ячого ока”, яке розширюється до “крабового ока” і переходить у “вируюче джерело”.
Деякі фахівці стежать за станом пари, її інтенсивністю і щільністю. Основне правило – для заварювання чаю не можна використовувати крутий окріп. Так, вважається, що в ньому вогонь переміг водну стихію, і та не зможе правильно передати свою енергію чайному листю і відповідно тому, хто його п’є.
Після того як буде отримано “правильний” окріп, його слід залити в чайник для заварювання та обполоснути кухлі для пиття. Усі дії здійснюються спокійно без зайвої метушні, вода має литися плавно тонким струменем, не розхлюпуючись на всі боки.
Перед тим як заварити чайний лист, його перевіряють на запах, для цього використовують порцеляновий посуд, або, в крайньому разі, чисту долоню. Потім заварка висипається в чистий нагрітий запарник і заливається киплячою водою. Води наливають на половину чайника, дотримуючись правила – перелив приваблює злидні, а недолив – багатство.
Потім можна приступати до чаювання. У Китаї чайна церемонія має суворі правила.
Перша чашка наливається через кілька перших секунд заливки окропом. Самі чашки невеликі, оскільки вважається, що сила чаю не в кількості налитої води, а в якості енергії, що виділяється ним. Після того як чайник буде розлитий, потрібно буде залити оголений лист наступною порцією окропу. У цьому разі чай настоюється дещо довше за перший раз.
Все це красиво сказано, але як бути в реальності, де сучасній людині побудувати будинок біля гірського струмка, щоб там під деревом насолоджуватися чайним ароматом. Але не варто засмучуватися. У кожної людини в голові є свій чайний будиночок під віковою сосною – це її пам’ять і спогади, а чай – той струмочок, що приводить її до спокою і єднання.
Чаювання для японця, це усталений століттями ритуал споглядання мудрості. Це вміння бачити прекрасне навіть у маленькій чайній чашці, це їхній погляд на світ.
